Резнікович Михайло Юрійович

Резнікович Михайло Юрійович
Режисер театру, кіно і телебачення

Звання:

народний артист України (1981);

заслужений діяч мистецтв Російської Федерації (2001);

лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1983);

дійсний член (академік)

Національної Академії мистецтв України (1996);

Герой України (2013).

Нагороди:

орден «За заслуги» III ступеня (1998), II ступеня (2006), I ступеня (2008);

орден Ярослава Мудрого V ступеня (2001), IV ступеня (2011);

нагрудний знак «Знак Пошани» (2003);

орден Пошани Російської Федерації (2003).

 

   «Театр имени Леси Украинки – моя первая театральная любовь, я думаю, станет последней. Ни в каком другом театре мне так легко не работалось, нигде меня так хорошо не понимали. Практически с каждым из артистов труппы, кто работает в театре достаточно долго, я сделал одну или две достойные работы. Я люблю наш театр. Я верю в него. Я хочу, чтобы он стал лучше, чтобы всем творческим людям в нем жилось легче. Стараюсь в меру своих сил способствовать этому»

М.Резникович.

 

Народився:

26 квітня 1938 року, м. Харків (Україна)

 

Навчався:

Ленінградський інститут театру, музики і кіно (нині - Санкт-Петербурзька державна академія театрального мистецтва), режисерська майстерня Г.О. Товстоногова (1958 – 1963 рр.)

 

Робота в театрі:

Київський державний академічний російський драматичний театр ім. Лесі Українки (1963 - 1966 рр.);

Московський драматичний театр ім. К.С. Станіславського (1966 - 1970 рр.);

Київський державний академічний російський драматичний театр ім. Лесі Українки (1970 - 1984 рр.);

Новосибірський державний академічний драматичний театр «Червоний факел» (1985 - 1988 рр.).

 

У той же час здійснював постановки в театрах Ленінграда, Москви (Росія), Варни (Болгарія), Пекіна (Китай), Хайфи (Ізраїль).

 

З 1994 року – генеральний директор-художній керівник Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки.

 

Педагогічна діяльність:

З 1971 року - викладач режисури та акторської майстерності (керівник курсів) у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого). З 1984 року по теперішній час – завідувач кафедри режисури та майстерності актора. У 1990 році присвоєно звання професора.

 

Робота в кіно і на телебаченні:

«Всі мої сини» А. Міллера, радіовистава (1963);

«Всього три тижні», телефільм (1971);

«Таня» А. Арбузова, радіовистава (1971);

«Насмішкувате моє щастя» Л. Малюгіна, фільм-спектакль (1977);

«І відлетимо з вітрами», телеспектакль по Н. Зарудному (1977);

«Дощ у чужому місті», телефільм за романом Д. Граніна (1979);

«Бур'ян», радіовистава за романом А. Головка (1981);

«Цей симпатичний біс», телеспектакль по М. Хвильовому (1994);

«Школа скандалу» Р. Шерідана, фільм-спектакль (1999).

 

Автор книжок:

«Довгий шлях до вистави» (1980);

«Від репетиції до репетиції» (1996);

«Театр часів. Лики часу » (2001);

«Сто п'ята сторінка про кохання ... Довгий шлях до вистави» (2011);

«Нотатки режисера» (2013).

«Нахлебник» И.Тургенева. 2013 г.
 Сцена из спектакля.
Поклон после спектакля
«Любовное безумие» Ж.-Ф. Реньяра. 
Юбилей М. Ю. Резниковича. 2013 г.
«Везде один… Свеча на ветру».  Композиция М.Резниковича. 2014 г.
Сцена из спектакля. П. Панчук – От имени Т. Шевченко.
«В этом милом старом доме» А.Арбузова. 2016 г.
Т. Назарова – Юлия Николаевна.
Е. Силатьева – Нина Леонидовна.
«Смесь небес и балагана!» (Спектакль-воспоминание). 2016 г.
Сцена из спектакля.
«Обнаженная со скрипкой» Ноэла Пирса Кауарда. 2017 г.
Е. Доронина – Девочка.
А. Пономаренко – Поль Сороден.

Коментарі:

Нема коментарів

Коментувати

Перед тим як написати коментар, ознайомтесь з правилами сайту.
Увага! Коментарі незареєстрованих користувачів будуть розміщуватися на сайті після перевірки адміністратором.

protect
go_up