Знову і вкотре театр дарує нам приємну насолоду та неймовірне задоволення від отриманих вражень…
Вчора дивились один із ШЕДЕВРІВ цього театру – спектакль «Наша кухна». За жанром ця постановка – трагікомедія. І вразила вона нас (хоч і дивимось вже не вперше) до глибини душі!
Спектакль глибокий, чуттєвий і піднесений!
На сцені всього троє персонажів, яких грають Анна Варпаховська (Циля), Любов Солодова (Маня) та Світлана Зельбет (Еля). Ці актриси настільки талановито, майстерно та правдиво-щиро відтворили нам ту епоху, що всього за півтори години у нас-глядачів перед очима пронеслось ціле ХХ століття із усіма його труднощами та перипетіями: війни, голод, холод, страх, заборони, доноси, репресії…. життя у комуналці врешті-решт. А головне, що на цьому сіро-важкому фоні негараздів, так психологічно тонко та так світло і обнадійливо показано існування незламної людяності, неосяжної доброти та щирого людського співчуття, що спроможні здолати будь-які негаразди!!!
Єврейський гумор, поданий з таким улюбленим нам одеським колоритом, розповіді, історіїї – все це було так доречно так тремтливо ніжно! Браво, Анно Леонідівно, БРАВОООООО! І – дякуємо ВАМ за саме ТАКОГО Івана Абрамовича у цій виставі! БРАВООООО ще раз! Господи, як же ми любимо Вас, Анно Леонідівно! Уклінно дякуємо за Ваш акторський ГЕНІЙ: за Ваш ТАЛАНТ, за Вашу акторську ЖЕРТОВНІСТЬ, за Ваш блискавичний ГУМОР, за Вашу неймовірно світлу та життєдайну ПОСМІШКУ (тисячу ! різновидів Ваших посмішок)!
Окремо хочеться подякувати Любові Солодовій за виконання пісень, а головне – за вірш О.Пушкіна, прочитаний нею так неймовірно (!), що було таке враження ніби це саме вона його розповідала тоді у концтаборі… БРАВОООО!
А єврейська МОЛИТВА, так чуттєво прочитана Анною Варпаховською, - це було як емоційна бомба. Глядацький зал навіть не дихав у той момент! А після… - усі щиро плакали, да так, що навіть чоловіки не соромились своїх сліз…
А монолог Мані у фіналі спектаклю у виконанні Світлани Зельбет - це було як рятівний життєдайний ковток повітря! Актриса навіть не стримувала щирих сліз! Як же це безцінно - бачити тонку душу, яка безпосередньо переживає ТЕ, що показує на сцені!!! БРАВОООООО!
… Врешті-решт, мушу визнати, що все те, що тут сказано мною – це взагалі нічого не сказано!... Адже слів таки і досі бракує аби описати ті сильні почуття, які викликав цей спектакль!
Ми з чоловіком та донькою дивились спектакль із рідними та близькими друзями, і всі вони - щиро плакали… Однак, всі, як один, іще не вийшовши із глядацької зали, говорили, що підуть іще і іще на цей спектакль… І це не дивина – бо ми з чоловіком дивились його вже вп’яте (!), а вразив він нас знову, і знову – глибоко! Як це вдається театрові таке робити з нами? Не знаю… БРАВОООООО!
Тож ДЯКУЄМО улюбленому ТЕАТРУ та ВСІМ, хто долучився до створення такого ШЕДЕВРУ!!! .