Пішов із життя Анатолій Решетников

«У творчої індивідуальності актора досвід життя щасливо поєднувався з наївністю дитини»

Патріархові київської сцени й педагогу було 95... Анатолій Георгійович прожив довге життя, мав славу, успіх. Він залишився в пам’яті театралів чудовими ролями в різних жанрах — від трагедії до комедії, а ще виховав чудових учнів, які нині є зірками. З Національним театром російської драми ім. Лесі Українки було пов’язане велике та цікаве творче життя Анатолія Георгійовича — 53 роки!
Та крім тріумфів митець мав чимало прикростей, важко переживав, коли пішла у Вічність його дружина, багато суму завдавав і син актора... Свої останні роки Решетников провів у Будинку ветеранів сцени...

— У творчій індивідуальності актора досвід життя щасливо поєднувався з наївністю дитини, тією наївністю, яка споконвіку була відмітною властивістю кожного великого артиста, — розказав «Дню» Михайло Резнікович, художній керівник Театру імені Лесі Українки. — Це дозволяло акторові розширити амплуа й грати з однаковим професіоналізмом найрізноманітніші ролі в найрізноманітніших жанрах.

Я почав роботу в Театрі ім. Лесі Українки, коли Анатолій Георгійович був уже сформованим артистом. Одним із провідних у своєму поколінні. За довгі та плідні роки роботи він зіграв чимало різних ролей — героїчних, характерних, та й просто смішних. Його по праву можна назвати майстром складного жанру — трагікомедії. Створив безліч пам’ятних характерів, серед яких: Ріварес («Овод»), Альдемаро («Вчитель танців»), Микола Скробот («Вороги»), Тібальт («Ромео і Джульєтта»), Каренін («Живий труп»), Астров («Дядя Ваня»), Нещасливцев («Ліс»), Іліко («Я, бабуся, Іліко та Іларіон») , Лазіч («ОБЄЖ») і багато інших.

Анатолій Георгійович багато зіграв за своє життя. І ролі ці не забулися, вони увійшли в історію його єдиного театру, а може, в театральну історію країни...

За словами Ірини Дуки, провідної актриси Російської драми, «Решетников був приголомшливим партнером! На сцені робив цікаві імпровізації, а тому кожна вистава була не схожа на іншу. Хоча доля митця була непростою, але він ніколи не скаржився. Це була світла людина й актор, якого Бог поцілував у чоло! Царство Небесне й вічна пам’ ять»...

Тетяна Поліщук

«День» №33-34, (2018)

Немає коментарів

Коментувати.

E-mail: Пароль: Реєстрація Забули пароль?

Перед тим як написати коментар, ознайомтесь з правилами сайту.
Увага! Коментарі незареєстрованих користувачів будуть розміщуватися на сайті після перевірки адміністратором.

Ваше ім'я:
protect