Life’s Little Nothings (переклад)

Комедійний водевіль з кількох чарівних та легковажних сценок, комічно перебільшеною грою акторів, що досконало відображає надлишок юнацької пустотливої природи, приперчений влучними спостереженнями та глузливо-іронічним гумором.

П’ять елегантних історій Антоши Чехонте (на зразок «Людини без селезінки») відібрані зі збірки його ранніх творів «Строкаті оповідання», що включає в себе написане під час навчання на першому курсі медичного університету, й пізніше – для різних часописів, у постановці Кирила Кашлікова й Михайла Резніковича викликають нестримний сміх у глядацькій залі.

Ледь помітне мерехтіння видає зрілого Чехова, хоча російське суспільство вже під його мікроскопом. Низка лікарських порад та закадрових повчань створюють суцільну дев’яностохвилинну виставу, скріплену класичними російськими романсами, завдяки чому занурюєшся у доволі теплу атмосферу. Я була зачарована. 

Оповідання «Дочка Альбіону», «Довгий язик», «Обивателі»,  «Комік» і «Гаманець» пронизані темою горілки, без якої важко уявити жодного росіянина чи російські посиденьки («Дивно, але усі категорії населення слово «горілка» промовляють завжди правильно»). Оповідання розважають та повчають із неполіткоректною сміливістю, відверто знущаються з людських слабкостей та егоїзму, національними стереотипами та упередженнями.  

На простому вибіленому дерев’яному помості – променаді із лавами – чотири ліхтарі, стовпи та сходи. «Дрібниці життя» розпочинаються сценою рибної ловлі з оповідання «Дочка Альбіону», що викриває притаманний росіянам вузький, провінційний погляд на світ та дає урок із непохитного атрибуту життя - розпивання горілки.      

Михайло Аугуст виглядає дуже смішним в образі рум’яного пияка Отцова, який гучним своїм реготом («Час горілку пити», - закликає він) заважає Грябову (Станіслав Москвін, що грав Кузовкіна у тургенівській п’єсі) спокійно рибалити.

Гордовита, небагатослівна міс Фас (Наталя Шевченко) курить сигару, вправно залякує чоловіків та дратує ображеного Грябова. Вона не розуміє ані слова російською, але її жестикуляція та міміка приголомшують.

«Довгий язик» - історія про те, як чарівна молода жінка (уявіть жінку схожу на прекрасну Шарліз Терон, Анна Гринчак чудово виконує свою роль), дещо захопившись, промовляється набагато старшому за неї чоловікові (Віктор Алдошин грає її спокійного, але не такого вже ж дурного чоловіка) про свої романтичні походеньки у Криму із симпатичним молодими гідом.

«Уявляю», - бурмотить він і виголошує: «Я дружину за людину не сприймаю», «Якщо боїтеся самотності – ніколи не одружуйтесь». Цей парафраз зустрічається у багатьох творах Чехова. А точну цитату можна почути й у виставі за листами Чехова. Цитати з пізніших творів зв’язують окремі історії в охайний вузол.    

В оповіданні під невдало перекладеною на англіську назвою «Обивателі» («Aborigines») йдеться про міщан, що аж нічим не кращі за тих, кого вони критикують). Двоє критично налаштованих та упереджених чоловіків (прямісенько із Гоголя) - німець та поляк проклинають ледачих росіян, у той самий час сидячи на припічку під своїми вікнами, п'ючи і граючи у шахи. Закадровий голос сповіщає глядачам: «Чесних, порядних людей у нас обмаль».

«Комік» тримає зал у напруженні, поки актриса репетирує свою роль, з надривом промовляючи репліки Ніни з «Чайки» (правда, за згодою режисера не дотримуючись послідовності дій), а невпевнений у собі молодий чоловік приходить до неї із проханням, але через своє збентеження ніяк не може вимовити, з яким саме. Героїня, звичайно ж, впевнена: актор онімів через те, що вона йому подобається.  

Під фінал епізоду актриса переконує себе у тому, що готова прийняти його пропозицію про шлюб, але Комік натомість врешті решт вимовляє, що йому потрібен… келих горілки з похмілля. Кирило Ніколаєв та Олена Червоненко (що нагадує Сару Бернар) виконують ролі комічно та виразно-пластично. Вона говорить про високе, він про те, як його тіло жадає алкоголю, - кожному своє.

Але найкращий епізод - «Гаманець» - залишено на останок. На залізничній станції троє акторів без копійчини за душею (вдягнені у чорні пальта на голе тіло, з хрестиками на шиях, з валізами в руках) знаходять гаманець із величезною сумою грошей. «Вмерти можна з таких грошей!» Що, власне, і станеться.

Двоє відправляють третього за провіантом: «Горілки купи!!!» Тут режисер майстерно вбудовує у виставу діалог Гамлета з Гільденстерном та Розенкранцем. Повернувшись з припасами, «Гамлет» вже знає, як позбавити друзів життя і отримати всю суму. Адже він побудує власний театр, друзі ж бо марно витратили б свою долю. Він підсипає отруту у горілку.

Двоє ж інших в той самий час змовляються вбити «Гамлета». На сцені – купа тіл. Євген Авдєєнко, Максим Нікітін та Віталій Овчаров – приголомшливе тріо, яке з легкістю могло б зійти з робіт Роберта Вілсона. В них навіть є щось від Семюела Беккета. «А задля чого все це? А чорт його знає».   

Vera Liber

British Theatre Guide

Посилання:

Немає коментарів

Коментувати.

E-mail: Пароль: Реєстрація Забули пароль?

Перед тим як написати коментар, ознайомтесь з правилами сайту.
Увага! Коментарі незареєстрованих користувачів будуть розміщуватися на сайті після перевірки адміністратором.

Ваше ім'я:
protect