у виставі Дядечків сон у виставі Наша кухня у виставі Наша кухня у виставі Наша кухня у виставі Наша кухня у виставі Наша кухня у виставі Наша кухня у виставі Наша кухня у виставі Нахлібник у виставі Нахлібник у виставі Нахлібник у виставі Дядечків сон у виставі Наша кухня

Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1973 р.
У театрі ім. Лесі Українки з 1.01.2004 р.

Вистави та ролі:

Наша кухня  23.09, 6.10  Маня
Суміш небес і балагана  4.10  Учасник вистави
Всюди один... Свічка на вітрі  14.10  Учасниця епізоду «Гоголь»
Дядечків сон Наталія Дмитрівна Паскудіна , Софія Петрівна Фарпухіна
Нахлібник  6.10  Парасковія Іванівна
Пані міністерша  30.09, 11.10  Гість

Театральні роботи:

"Циничная комедия" (2012)
"Чуть мерцает призрачная сцена... (Юбилей. Юбилей? Юбилей!)" (2011)
"Месть по-итальянски" (2000)

Ролі у кіно:

2012    Маленькая танцовщица | Little Dancer (Сербия, Украина, Черногория)
2010    Соседи (Украина) - Вера Романовна, адвокат Саши
2009    Веское основание для убийства (Украина)
2008    Уроки обольщения (Украина, Россия)
2008    Новогодняя семейка (Украина)  -  Тамара Владимировна
2008    Неодинокие (Россия, Украина)  - мама Саши Куницына
2008    Возвращение Мухтара-4  -  мама Алексея
           Стечение обстоятельств | 76 серия
2006    За все тебя благодарю-2 (Украина) 


Музей:

Коментарі:

Лариса 16.07.2018
Люба Любове Петрівно! Дякуємо Вам за неперевершену гру, Ваш талант,за щирість,за емоції і почуття! Були на виставі"Наша кухня". Маня у Вашому виконанні така трепетно ніжна, добра,ласкава, інтелігентна, шляхетна, водночас рідна.Бажаємо здоров'я, щастя, добра, світла, нових цікавих ролей, акторських знахідок, нових звершень! З повагою-Наталя,Лариса.
Ольга 25.06.2018
Знову і вкотре театр дарує нам приємну насолоду та неймовірне задоволення від отриманих вражень…
Вчора дивились один із ШЕДЕВРІВ цього театру – спектакль «Наша кухна». За жанром ця постановка – трагікомедія. І вразила вона нас (хоч і дивимось вже не вперше) до глибини душі!
Спектакль глибокий, чуттєвий і піднесений!
На сцені всього троє персонажів, яких грають Анна Варпаховська (Циля), Любов Солодова (Маня) та Світлана Зельбет (Еля). Ці актриси настільки талановито, майстерно та правдиво-щиро відтворили нам ту епоху, що всього за півтори години у нас-глядачів перед очима пронеслось ціле ХХ століття із усіма його труднощами та перипетіями: війни, голод, холод, страх, заборони, доноси, репресії…. життя у комуналці врешті-решт. А головне, що на цьому сіро-важкому фоні негараздів, так психологічно тонко та так світло і обнадійливо показано існування незламної людяності, неосяжної доброти та щирого людського співчуття, що спроможні здолати будь-які негаразди!!!
Єврейський гумор, поданий з таким улюбленим нам одеським колоритом, розповіді, історіїї – все це було так доречно так тремтливо ніжно! Браво, Анно Леонідівно, БРАВОООООО! І – дякуємо ВАМ за саме ТАКОГО Івана Абрамовича у цій виставі! БРАВООООО ще раз! Господи, як же ми любимо Вас, Анно Леонідівно! Уклінно дякуємо за Ваш акторський ГЕНІЙ: за Ваш ТАЛАНТ, за Вашу акторську ЖЕРТОВНІСТЬ, за Ваш блискавичний ГУМОР, за Вашу неймовірно світлу та життєдайну ПОСМІШКУ (тисячу ! різновидів Ваших посмішок)!
Окремо хочеться подякувати Любові Солодовій за виконання пісень, а головне – за вірш О.Пушкіна, прочитаний нею так неймовірно (!), що було таке враження ніби це саме вона його розповідала тоді у концтаборі… БРАВОООО!
А єврейська МОЛИТВА, так чуттєво прочитана Анною Варпаховською, - це було як емоційна бомба. Глядацький зал навіть не дихав у той момент! А після… - усі щиро плакали, да так, що навіть чоловіки не соромились своїх сліз…
А монолог Мані у фіналі спектаклю у виконанні Світлани Зельбет - це було як рятівний життєдайний ковток повітря! Актриса навіть не стримувала щирих сліз! Як же це безцінно - бачити тонку душу, яка безпосередньо переживає ТЕ, що показує на сцені!!! БРАВОООООО!
… Врешті-решт, мушу визнати, що все те, що тут сказано мною – це взагалі нічого не сказано!... Адже слів таки і досі бракує аби описати ті сильні почуття, які викликав цей спектакль!
Ми з чоловіком та донькою дивились спектакль із рідними та близькими друзями, і всі вони - щиро плакали… Однак, всі, як один, іще не вийшовши із глядацької зали, говорили, що підуть іще і іще на цей спектакль… І це не дивина – бо ми з чоловіком дивились його вже вп’яте (!), а вразив він нас знову, і знову – глибоко! Як це вдається театрові таке робити з нами? Не знаю… БРАВОООООО!
Тож ДЯКУЄМО улюбленому ТЕАТРУ та ВСІМ, хто долучився до створення такого ШЕДЕВРУ!!! .

Коментувати.

E-mail: Пароль: Реєстрація Забули пароль?

Перед тим як написати коментар, ознайомтесь з правилами сайту.
Увага! Коментарі незареєстрованих користувачів будуть розміщуватися на сайті після перевірки адміністратором.

Ваше ім'я:
protect