Давид Бабаєв: Сорок років у театрі — як один день Вiдомий актор — про талант і характер, роботу над виставою, що починається після прем’єри, та справжню «чоловічу дружбу» з Тетяною Назаровою


Актор Театру імені Лесі Українки Давид Бабаєв не любить круглих дат та інших інформаційних приводів, які «загрожують» посиленою увагою до його скромної персони. Шістдесятирічний ювілей його примусив відзначити виставою «Школа скандалу» художній керівник Російської драми Михайло Рєзнікович, у наказовому порядку поставивши цей спектакль на один із літніх понеділків. «Та хто прийде? — опирався тоді Бабаєв. — Спека, народ уже роз’їхався з міста». А коли вийшов на сцену і побачив переповнений партер, проходи, заставлені додатковими стільцями, сотні людей, які хотіли його привітати, — зрозумів, що такі «датські» вистави іноді справді потрібні.

Ювiлейнi сорок років на сцені Бабаєв святкувати не планує. (Втім хто знає, що думає стосовно цього Рєзнікович...) Але однозначно цей ювілей — гарний привід для розмови про акторську професію, її плюси та мінуси, ілюзії, розчарування...

«Було важко. Мало грав...»

— Давиде Володимировичу, сорок років у театрі — це багато чи мало?

— Важко сказати. Можу хіба що порівняти. До акторської професії я сім років працював на заводі, у мене взагалі трудового стажу 52 роки. І три роки працював на естраді, бо маю естрадну освіту. Тоді довелося багато поїздити по всьому Радянському Союзу, і ці три роки здаються просто довжелезними. Вони увібрали в себе величезне життя: враження, зустрічі, міста, поїзди, літаки... А сорок років у театрі пролетіли, як один день. Тому все ж таки, відповідаючи на ваше запитання: сорок років у театрі — це мало.

— Понад двадцять років із цих сорока ви чекали на свою першу головну роль. Чи не було спокуси спробувати себе у іншiй царинi, перспективнішiй?

— Бажання і спокуси кудись іти, змінювати своє життя не було. Професія театрального актора мені далася нелегко. Я дуже важко і довго до неї йшов. Я працював на естраді, мав певні успіхи, був лауреатом всесоюзного конкурсу, але завжди мріяв про театр. І коли це трапилося, коли мене взяли до театру, звісно, ніяких думок піти звідти не могло бути в принципі. Було важко. Мало грав... Але не можу сказати, що страждав. Я отримував невеличкий епізод і виходив на сцену з розумінням того, що повинен зіграти його бездоганно. Чи прийде щось більше, я тоді, звісно, не знав. Адже могло і не прийти... Так би й працював собі в епізодах, але все одно був би щасливим. Ну дуже вже я люблю свою професію. А що мене рятувало і що мені допомогло — це мої студенти. Я з вісімдесятого року викладаю в естрадно–цирковому училищі, зараз це Академія естрадно–циркового мистецтва, очолюю там кафедру. Чим старшим я стаю, тим мені з ними цікавіше. Хочеться їх зрозуміти, хочеться тягнутися до них. Хоча я їм теж, звісно, щось даю (усміхається).

— Але ж «розмовники» — це не зовсім театральні актори. Не було бажання попрацювати з вашими майбутніми колегами, студентами Університету театрального мистецтва?

— Я там не вчився, ніколи туди не намагався вступити і працювати поки там не планую. Хоча Олексій Безгін, ректор, запрошує, але я відмовляюся. І викладаю в тому навчальному закладі, який сам закінчив. Зараз, як ми знаємо, естради для артистів–«розмовників» не існує, вона канула в Лету разом iз Радянським Союзом. Тому я трішки перебудував роботу і ми робимо наголос не на постановцi естрадних номерів, а на майстерності актора. І намагаємося навчати наших студентів професії так, щоб вони могли працювати скрізь: у кіно, в театрі, на телебаченні, в нічних клубах, на естраді.
«Глядач — найголовніший режисер»

— Є актори, які вважають, що роль належить актору лише протягом репетиційного процесу, після прем’єри, мовляв, цей герой і цей образ уже переходить до глядачів. Ви поділяєте цю думку?

— Ні, навпаки, вважаю, що робота над роллю починається після прем’єри. Тому що на репетиціях закладається фундамент ролі, вистави, реалізовується на сцені те, що бачить режисер, який повинен усіх акторів підвести під свою систему. Звісно, актор не може бути лише виконавцем режисерських завдань, як говорив Георгій Товстоногов, «мені потрібен актор–співтворець». Але після прем’єри з’являється глядач, i саме він — найголовніший режисер. Він «розставляє» виставу так, як йому потрібно. Глядач ніколи не помиляється. Коли говорять «публіка дурна» — це просто жахливо. Але тут головне — не скотися на потребу. На кожній виставі глядач різний, його не вгадаєш. Хтось більш інтелектуальний, хтось — менш, але потрібно, щоб виставу розуміли всі. Для мене поняття «авторський театр» є загадковим. Якщо у тебе авторський театр — показуй його вдома на кухні перед тещею. У театр же приходить глядач, для нього ми граємо виставу. І кожен повинен її розуміти — від прибиральниці до академіка. До академіка потрібно дорости, але я не хочу, звісно, образити прибиральницю — свою планку ми опускати не повинні.

— Як ви ставитеся до вистав–довгожителів, які присутні в афіші театру роками а то й десятиліттями? Звідки натхнення, щоб озвучити свій монолог усоте?

— «Школа скандалу», де я зіграв свою першу головну роль, у репертуарі нашого театру вісімнадцятий рік. Після сотої вистави у мене брали інтерв’ю і запитали: як для вас 100–й спектакль? Я чесно відповів: як перший. І це правда . Бо вистави не схожі одна на одну. І в цьому велика заслуга глядача, він сьогодні налаштований на ось таку хвилю — і її потрібно вловити. Але вистава тоді жива, коли вона щоразу інша. Вона може померти і після п’яти показів. А може жити, як наша «Школа скандалу».
«Акторська професія дуже підступна»

— За сорок років у театрі у вас були, напевно, сотні партнерів. З усіма вдавалося існувати комфортно на сцені чи іноді доводилося працювати через «не хочу»?

— Ми, артисти, звісно, люди не прості, зі складними характерами, наш фах не завжди налаштовує на порядність, нормальне співіснування, бо ми є дуже залежними... Конфлікти бували, звісно, людські... Але на сцені це відбиватися не повинно. Безумовно, складно працювати з людиною, з якою ти конфліктуєш у житті, але потрібно. Всі ми, як сказав Ширвіндт, тераріум однодумців. Це, напевно, одна з найгірших ознак стаціонарного театру... Але ми постійно разом. Усі один одного люблять, артисти приходять у театр — цілуються. А в кіно ніхто нікому нічого не винен. Знімуться і роз’їдуться. Ніхто, як правило, не встигає ні з ким ні подружитися, ні посваритися, бо це й не потрібно.

— У багатьох виставах вашою партнеркою є Тетяна Назарова...

— Була чи й досі є така телепередача «Щасливий випадок». У нас із Тетяною теж щось схоже. Так сталося. Рєзнікович, коли очолив наш театр у 1994 році, призначив нас на головні ролі у «Школi скандалу». А потім ми разом зіграли «Наполеона і Корсиканку». Власне, й ролі розклалися якось досить вдало. Зараз ось випустили «Уявно хворого»... Хоча в «Школі скандалу» ми граємо подружжя, а в «Уявно хворому» я — господар, а Тетяна — служниця. Проте i там, i там ми — близькі душі. Мабуть, близькі душі — це ключові слова у нашому тандемі театральному і життєвому. Ми з Танею дуже добре один одного розуміємо і відчуваємо. У нас із нею — справжня чоловіча дружба, яка триває вже багато років.

— Які у вас зауваження до молодих колег і чи могли б ви назвати тих, за ким, на вашу думку, майбутнє українського театру?

— Вони за нас кращі, бо молодші (сміється). З цим не посперечаєшся. Я вважаю, що артист має виховуватися в театрі, повинна бути студія при театрі, тут вони мають учитися, виходити на сцену в масовці, в епізодах... А так молоді актори приходять після інституту і починають учитися професії. Інститут — можливо, я помиляюся — не дає можливості відчути професію. У нас є така студія, до якої приходять дипломовані молоді актори і вчаться. Щодо прізвищ — я про це говорити боюся. Бо наша професія дуже нестійка, може зламатися найгеніальніший актор... Адже, окрім таланту, потрібно мати характер. Буває так: людині багато дано, а характеру немає... Я не буду називати прізвища, але в нас у театрі був актор із покоління Мажуги, Рушковського, Філімонова, Решетнікова..., всі — «первачі», прем’єри, а він виходив в епізодах, у масовках. Мені сказав один старший артист, що у молодості той був найбільш обдарованим серед них. Але прогуляв професію... Так що тут не вгадаєш. Акторська професія дуже підступна.

ХОБІ

«Не фан, а вболівальник. Це різні речі»

— Давиде Володимировичу, ви — футбольний уболівальник iз шістдесятирічним стажем. Сьогодні ви граєте «Уявного хворого» і сьогодні ж «Динамо» спробує хоч якось реабілітуватися перед своїми шанувальниками у грі з «ПСЖ». Плануєте подивитися гру чи вже розчарувалися в команді остаточно і побережете свої нерви?

— Звичайно, дивитимуся, якраз встигаю на другий тайм, уже все розплановано. Хоча й не радує останнім часом мене моя команда (на жаль, не порадувала вона Давида Володимировича і того дня. — Авт.)... Наприкінці сорокових років мене, маленького хлопчака, брат відвів на стадіон «Динамо». З тих пір уболіваю. Пам’ятаю всіх зірок команди з 50–х років, був особисто знайомий з Валерієм Лобановським, який, до речі, любив театр, бував на наших виставах. Футбол був і залишається моєю пристрастю. Хоча зараз на стадіон не ходжу. Засмучує команда, а ще більше — так звані вболівальники. Коли мені говорять «ви фан», я відповідаю, що не фан, а вболівальник. Це різні речі. Ми молодими теж могли випити, але перед футболом — ніколи. А як же тоді дивитися гру? Хіба ж нинішні фани щось розуміють у футболі? Та що там говорити, це болісна тема, для окремого інтерв’ю.

ДОСЬЄ «УМ»

Бабаєв Давид Володимирович

Народний артист України

У Національному театрі імені Лесі Українки — з 1972 року.

На театральній сцені зіграв понад п’ятдесят ролей (вистави «Школа скандалу», «Блоха у вусі», «Пані міністерша», «Генерали у спідницях», «Кандід», «Запрошення до замку», «Наполеон і Корсиканка»...)

Знімався у фільмах «Богдан–Зиновій Хмельницький», «Роксолана», «Третього не дано», «Мийники автомобілів», «Серця трьох», «Останній доказ королів» та багатьох інших.

Завідувач кафедри розмовного жанру Академії естрадно–циркового мистецтва.

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІ ступеня

 

Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА

"Украина молода" №176, 23.11.2012

Нет комментариев

Комментировать.

E-mail: Пароль: Регистрация Забыли пароль?

Перед тем как написать комментарий, ознакомьтесь с правилами сайта.
Внимание! Комментарии незарегистрированных пользователей будут размещаться на сайте после проверки администратором.

Ваше имя:
protect